Історія святкування Вербної неділі

Неділя за тиждень до Великодня називається «Вербною» чи «Квітною».

Це велике свято, яке святкується два дні: Лазарева субота, коли Ісус Христос воскресив Лазаря, і власне Вербна неділя, день, коли Ісус Христос увійшов у Єрусалим. 

Перекази кажуть, що Христос був далеко від Єрусалиму, коли помер Лазар. Через чотири дні по смерті Лазаря Христос прийшов у Віфанію і зустрів сестер Лазаря Марфу і Марію, котрі й розповіли йому про своє горе і про те, що вони поховали брата. І хоча Христос запевнив сестер, що оживить їх брата, та сам настільки перейнявся їх горем, що засмутився. Підійшов Христос до могили Лазаря і заплакав, бо дуже любив Лазаря. Наказав Христос відсунути з могили камінь і проказав: «Лазар! Вийди геть!..» І вийшов померлий, спеленаний у погребальний саван...

Ця подія має великий філософський зміст. Отець А. Шлеман, роз’яснюючи глибинність цього змісту, пише, що Христос плаче через те, що у смерті свого друга він спостерігає торжество смерті на землі. Бог не створював смерті, але вона є і торжествує у світі людей, перетворюючи людей на істот, які страждають, живуть, знаючи, що прийде смерть і закінчаться їх життя. Людина варта кращого. Сама битва Христа із смертю означає, що Христос хоче показати людям, що життя вічне, бо таким створив його Господь. За вченням Церкви, воскресінням Лазаря Ісус Христос хотів переконати своїх учнів в майбутньому своєму воскресінні, усіх людей — у воскресінні мертвих, грішникам — явити образ духовного воскресіння. Біля гробу Лазаря Ісус Христос явився людям у двох іпостасях: Бога, який дарує життя, і людини, що жаліє над неминучістю смерті. Марфі, сестрі Лазаря, він каже: «Я є воскресіння і життя: той, хто вірує в Мене, той якщо і помре, то воскресне. І всякий віруючий в Мене не помре повік». Після свого воскресіння Лазар змушений був покинути рідне місто й емігрувати на о. Кіпр, бо його переслідували первосвященики та фарисеї і погрожували убити. Незабаром на Кіпрі Лазар став єпископом. Богоматір дарувала йому омофор, вишитий своїми руками. Прожив Лазар ще тридцять років і помер. У ХІ столітті візантійський імператор Лев Філософ наказав перенести мощі святого Лазаря із Кіпру до Константинополя.

Наступного дня Ісус Христос вступає до Єрусалиму. Але тепер його знають усі: хто дивується, хто боїться, а хто сміливо йде за ним, визнаючи його вчителем. Ісус Христос в’їхав у місто на молодій ослиці, а попереду нього ішли діти з пальмовими гілками. Натовп зустрічав його з привітаннями, якими зустрічали тільки царів. Вони кричали: «Осанна! Благословенний грядущий в ім’я Господа! Осанна у всевишніх!» — «…і потрясся град...» — пише євангеліст. Народ визнав Христа царем Царства на землі, яке він відкрив людям і запросив усіх жити у цьому Царстві. Вхід Господній в Єрусалим називається Царським, згідно із пророцтвами і Євангелієм. Але Царство Господнє — не є земний Єрусалим, який буде зруйнований і відбудований десятки разів впродовж людської історії. І не Іудея, яка буде повойована іншими народами, — Царство Христове. Царство Господнє на землі — це свята апостольська Церква у всій розмаїтості обрядів, яку «... і ворота пекла не здолають» (Мф. 16:18).

Свято Входу Господнього в Єрусалим прийшло на Русь у Х столітті, хоча християнська Церква святкує його із середини ІV століття. У народі це свято дотепер називається Вербною неділею. Здавна на Русі святим деревом вважалася верба. Оскільки на наших землях пальма — незнана рослина, то прийнявши християнство, наші предки залучили до обряду місцеве святе дерево. У Вербну неділю святять вербові галузки. Це свято дуже радісне, тому до церкви йдуть усією родиною. Після того як відбудеться святкова літургія, святять вербу, і діти наввипередки намагаються з’їсти хоч пару котиків — «щоб горло не боліло». На Слобожанщині ще на початку ХХ століття був звичай носити вербове гілля від церкви до церкви. Це робили діти з учителями або у суботу, або в неділю по відправі. 

Свячена верба має магічні властивості, тому існували в народі приписи, які неухильно сповнювали:
Навесні худобу на пасовище виганяли свяченою вербою.
Коли сильний град, на город викидають галузку свяченої верби, щоб град припинився.
Гілля свяченої верби входить до складу цілющих наварів, що використовують від різних хвороб.
Відваром із свяченої верби лікують від головного болю.
Товчене листя свяченої верби кладуть на рани.
Горілчаний настій листя п’ють натще при лікуванні шлункових хвороб.

Отака то вона, свята верба, що повертає людям здоров’я та надію на майбутнє.